Що впало, те пропало - Страница 52

Ходжес зачиняє дверцята і з радісним обличчям повертається до Меддена.

— Ось ми й разом, Олівере. Зручненько влаштувалися, як два клопи в килимі.

— Ви не маєте права, — говорить Медден. Голос його звучить досить бадьоро для людини, у якої навколо голови все ще повинні кружляти мультяшні пташки. — Це напад. Я можу подати до суду. Де мій портфель?

Ходжес піднімає портфель.

— У повній цілості. Я підняв його для вас.

Медден тягнеться до нього вільною рукою.

— Дайте сюди.

Ходжес кладе його на підлогу й ставить зверху ногу.

— Поки що він перебуває під арештом.

— Чого тобі треба, засранцю? — Ревіння абсолютно не поєднується з дорогим костюмом і стрижкою.

— Годі тобі, Олівере, я тебе не так сильно вдарив. Літак. Літак Кремма.

— Він продав його мені. У мене є чек.

— Продав Джеймсу Меллон.

— Це моє ім’я. Я законно його змінив чотири роки тому.

— Олівере, ти й закон — поняття несумісні. Але зараз не про це. У твоєму чеку підробок більше, ніж у серпні кукурудзи в Айові.

— Дурниці. — Він смикає прикутою до керма рукою. — Зніми це з мене!

— Поговоримо про кайданки після того, як поговоримо про чек. Спритно ти спрацював. Перший банк Рено — це справжній банк, і, коли Гремм подзвонив перевірити твій чек, визначник абонента вказав, що він дійсно телефонує до Першого банку Рено. Йому відповів звичайний автовідповідач: «Ласкаво просимо до Першого банку Рено, де клієнт завжди правий, бла-бла-бла», — і коли він натиснув потрібну кнопку, його з’єднали з кимось, хто назвався адміністратором рахунків. Я думаю, це був твій шурин, Пітер Джемісон, якого сьогодні вранці заарештували у Філдс, Віргінія.

Медден блимає й відсахується, наче Ходжес несподівано тицьнув йому в обличчя кулаком. У Меддена дійсно є шурин Джемісон, але його не заарештовано. Принаймні наскільки відомо Ходжесу.

— Назвавшись Фредом Доулінгсом, Джемісон запевнив містера Кремма, що у вас у Першому банку Рено на кількох рахунках лежить понад дванадцять мільйонів доларів. Упевнений, він був переконливий, проте вирішальним фактором був визначник абонента. Це шахрайство з використанням абсолютно незаконної комп’ютерної програми. Моя асистентка знається на комп’ютерах, і вона це вирахувала. Тільки за одне її використання тобі світить від шістнадцяти до двадцяти місяців у Федеральному Клубі. Але це ще не все. П’ять років тому ви з Джемісом хакнули базу даних Головного бюджетно-контрольного управління й зуміли поцупити майже чотири мільйони доларів.

— Ти псих.

— Для більшості людей половини чотирьох мільйонів вистачило б, щоб заспокоїтися, але ти не можеш просто так спочивати на лаврах. Адже ти — давній поціновувач гострих відчуттів, так, Олівере?

— Не збираюся я з тобою розмовляти. Ти напав на мене й за це сядеш.

— Дай мені свого гаманця.

Медден дивиться на нього, витріщивши очі від непідробного подиву. Неначе сам не влазив до чужих гаманців і рахунків безлічі людей. Що, не подобається, коли ролі змінилися, так? Уявляєш, і таке буває.

Він простягає руку.

— Давай.

— Ну тебе нахер.

Ходжес показує Веселий Ляпанець. Заряджена шкарпетка висить зловісної краплею.

— Давай, засранцю, або я зараз тобі вріжу й сам заберу. Вибирай.

Медден заглядає в очі Ходжеса, намагаючись зрозуміти, чи серйозно він говорить, потім повільно, неохоче, занурює руку у внутрішню кишеню піджака і дістає пухкий гаманець.

— Ого! — вигукує Ходжес. — Страусова шкіра?

— Узагалі-то, так.

Ходжес здогадується: Медден хоче, аби він потягнувся за ним. Він подумує наказати покласти його на стійку між сидіннями, але вирішує, що не варто. Схоже, Медден туго міркує, і варто йому нагадати, хто тут головний. Тому Ходжес тягнеться до гаманця, і, коли Медден хапає його за руку, міцно, учепившись пальцями, б’є тильний бік його кисті Веселим Ляпанцем. Пальці одразу перестають упиватися.

— Ай! Ай! Срака!

Медден підносить руку до рота. Його здивовані очі від болю наповнюються слізьми.

— Не хапай того, чого не можеш утримати, — повчально вимовляє Ходжес і бере гаманця, на мить замислившись, чи не належить страус до вимираючих видів. Хоча цьому тупакові явно насрати, вимираючий або не вимираючий.

Він повертається до тупака.

— Це було друге ввічливе попередження, а більше, ніж до двох, я не вдаюся ніколи. У нас тут не поліцейський — підозрюваний, а зовсім інша ситуація. Ще раз зачепиш мене, і я тебе битиму, як упертого віслюка, причому не свого, а взятого напрокат, будеш ти прикутий до керма чи ні. Уторопав?

— Так, — видавив він крізь усе ще стиснуті від болю губи.

— Тебе шукає ФБР за ГБКУ, ти про це знаєш?

Медден довго мовчить, дивлячись на Ляпанця, потім знову вимовляє «так».

— У Каліфорнії тебе шукають за крадіжку «Роллс-Ройса Сілвер Рейт»[54], а в Аризоні — за крадіжку будівельного обладнання на півмільйона доларів, яке ти потім перепродав у Мексиці. Тобі про це відомо?

— На тобі жучок?

— Ні.

Медден вирішує повірити Ходжесу.

— Гаразд. Так. Хоча ці фронтальні навантажувачі та бульдозери я продав собі в збиток. Мене просто кинули.

— Якщо і є людина, яка миттєво розуміє, що її хтось хоче кинути, так це ти.

Ходжес відкриває гаманець. Готівки в ньому майже немає, усього, може, доларів вісімдесят, але Меддену готівка не потрібна; у нього не менше двох дюжин кредитних карток щонайменше шести різних назв. Ходжес дивиться на Меддена з непідробною цікавістю.

— Як ти в них не плутаєшся?

Медден набундючено мовчить.